Арешт Навального – черговий плювок Кремля на міжнародну спільноту або ланка путінської багатоходівки?

17 січня опозиційний політик Олексій Навальний, разом з дружиною, повернувся в Москву. З кінця серпня минулого року він перебував в Німеччині, де проходив реабілітацію після отруєння хімічною речовиною «Новачок». Відповідальність за замах Навальний покладає на керівництво Росії і співробітників ФСБ.

Літак з Навальним мав приземлитися в аеропорту Внуково. Там політика прийшли зустрічати прихильники і журналісти, однак поліція спочатку перекрила зал міжнародних прильотів, а після стала затримувати тих, що зустрічають Навального. За різними даними, у Внуково затримали понад 50 активістів. Серед затриманих – співробітники Фонду боротьби з корупцією Любов Соболь і Руслан Шаведдінов.

Коли літак з Навальний вже підлітав до Москви, аеропорт Внуково також «тимчасово перестав приймати рейси», посилаючись на нібито “застряглу в снігу спецтехніку”. Борт сів у Шереметьєво, де відразу після приземлення Навальний був затриманий. На наступний день, 18-го січня в ОВС міста Химки пройшов суд по запобіжному заході Навальному. Йому призначили 30 діб під вартою. Арешт політика відразу ж викликав хвилю обурення в ЄС і в США.

Голова Європейської ради Шарль Мішель, глави МЗС ФРН і Великобританії, а також радник президента США Джо Байдена Джейк Салліван закликали негайно звільнити Навального.

Кремль, в свою чергу, зайняв звичну для себе позицію «самбікі але сару» (нічого не бачу, нічого не чую). Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков, заявив, що не знає про затримання Навального, оскільки перебуває у відпустці: «Прошу вибачення. Його в Німеччині затримали? Я не в курсі”. А Глава МЗС РФ Сергій Лавров, коментуючи заяви іноземних політиків щодо ситуації з Навальним, і зовсім вимовив якусь незрозумілу промову про «глибоку кризу ліберальної моделі розвитку Заходу».

Однак, як би офіційні особи в Кремлі не намагалися «відмазатися», розгорнута 17-го січня «спецоперація» з закриттям аеропортів і перенаправленням літака з Навальним, не залишають жодних сумнівів у тому, що питання з «нікчемним блогером» вирішувалося саме в Кремлі, на найвищому рівні.

То яку ж загрозу влади РФ побачили в поверненні опозиціонера, що так блискавично вирішили ізолювати його, в черговий раз не гребуючи опинитися під жорсткою критикою ЄС і США?

В цілому, Навальний не так страшний сам по собі, скільки тим, що по-перше, за ним дуже твердо стоїть Захід, а по-друге тим, що його команді вдалося те, що за винятком, мабуть, Бориса Нємцова ще не вдавалося жодному російському опозиціонеру – завдяки грамотному використанню медіа технологій, популярність Навального серед росіян почала зростати в геометричній прогресії, і це не дивлячись на всі спроби федеральних ЗМІ і кремлівських агітаторів створити ілюзію, що такого персонажа в російських реаліях не існує.

Навальний став саме тією фігурою, появи якої Кремль боявся найбільше: він відомий 70-80% росіянам, які знають його, як єдиного суттєвого супротивника Путіна.

Опубліковані опозиціонером відеосюжети на його Youtube – каналі перетворилися для Кремля в систематичні ляпаси, з якими не в силах впоратися навіть ФСБ.

Викриття злочинів космічних масштабів російського істеблішменту, а також постійне спілкування політика зі своїми прихильниками за допомогою Інтернету і послужило головною причиною нервових конвульсій влади проявилися у вигляді його арешту.

Винесення на загальний огляд, всіх махінацій і корупційних схем, путінської еліти мабуть настільки почала заважати цій самій еліті, що чаша терезів з «вільним Навальним» переважила і відносини з ЄС і США, і можливість нових народних хвилювань і навіть святая святих – певну втрату рейтингу Путіна серед росіян.

Багато експертів вже прогнозують, що арешт опозиціонера призведе до хвилі заворушень в рази більше тієї, яка мала місце влітку 2020 р. в Хабаровську, після арешту губернатора Фургала. Західні політики почали говорити про необхідність введення нових санкцій стосовно «великої і могутньої» і знову почали закликати уряди своїх країн бойкотувати Північний Потік-2.

Для російської влади Навальний тепер з внутрішньої проблеми, яку могли використовувати одна проти одної конкуруючі еліти, став проблемою зовнішньополітичною. З його арештом, влада перейшла своєрідний Рубікон і тепер уже просто робити вигляд, що такої людини не існує, не вийде.

Якщо замах на нього був таємною операцією спецслужб, яку Кремлю природно потрібно було всіляко заперечувати, то арешт і ув’язнення вже є відкритою дією, яку заперечувати неможливо, його потрібно виправдовувати і пояснювати. Тут неминуче спливає ще один нюанс, коли замах і арешт слідують одне за іншим, це виглядає як два акти однієї п’єси.

Сьогодні влада намагається перевести Навального з розряду противників в розряд зрадників, боротьба з якими виключає будь-які правила. Заява Навального про повернення на батьківщину, фактично прозвучало для Кремля як оголошення війни, що і пояснює різку реакцію влади і прямим чином спростовує наполегливі твердження Путіна про те, ніби персона Навального не представляє особливого значення.

В цілому різке зміщення Росії в 2020 році в бік ще більш авторитарної політичної системи, зміни в російській конституції і прийняття все нових репресивних законів, ясно свідчать про зростаючу паніку серед тих, хто знаходиться при владі.

У Кремлі вважають, що можуть зберегти бажане статус-кво лише за допомогою ще більш репресивних інструментів, і ситуація з Навальним, мабуть, найяскравіше цьому підтвердження. Зараз Навальному загрожує 3,5 роки тюремного ув’язнення у випадку якщо суд вирішить, що опозиціонер «порушив умови випробувального терміну» і замінить його на реальний.

Йдеться про «справу Ів Роше» 2014 року, коли Олексія Навального і його брата Олега визнали винними в шахрайстві і легалізації злочинних коштів (нібито переконали компанію «Ів Роше» укласти невигідний контракт).

У 2017 році Європейський суд з прав людини визнав вирок несправедливим і зобов’язав уряд РФ виплатити Навальному компенсацію. Однак вирок Навальному в РФ так і не скасували.

Сьогодні Польща на рівні Євросоюзу вже підняла питання про необхідність звернутися зі спільним закликом про скликання засідання Ради ООН з прав людини у справі затримання в Росії політика Олексія Навального. Якщо таке засідання ініціюється не окремої країною, а ЄС, то проігнорувати таке вже не вийти.

Наскільки справа Навального розхитає і без того слабкі позиції офіційної Москви в ООН і в інших міжнародних майданчиках, стане ясно дуже скоро. Арешт опозиціонера підніме його популярність на небачену висоту. А зараз ясно одне – Кремль сам роздмухує важливість Навального і дезавуює позицію Путіна, саркастично заявив недавно «так кому він (Навальний) потрібен?». Все питання в тому чи робиться це навмисно або ж через банальне самодурство можновладців. І найголовніше, якщо це робиться свідомо, то ланкою якої багатоходівки воно є?

Олег Білоус, політолог Україна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.