Арешт Навального – черговий плювок Кремля на міжнародну спільноту або ланка путінської багатоходівки?

17 січня опозиційний політик Олексій Навальний, разом з дружиною, повернувся в Москву. З кінця серпня минулого року він перебував в Німеччині, де проходив реабілітацію після отруєння хімічною речовиною «Новачок». Відповідальність за замах Навальний покладає на керівництво Росії і співробітників ФСБ.

Літак з Навальним мав приземлитися в аеропорту Внуково. Там політика прийшли зустрічати прихильники і журналісти, однак поліція спочатку перекрила зал міжнародних прильотів, а після стала затримувати тих, що зустрічають Навального. За різними даними, у Внуково затримали понад 50 активістів. Серед затриманих – співробітники Фонду боротьби з корупцією Любов Соболь і Руслан Шаведдінов.

Коли літак з Навальний вже підлітав до Москви, аеропорт Внуково також «тимчасово перестав приймати рейси», посилаючись на нібито “застряглу в снігу спецтехніку”. Борт сів у Шереметьєво, де відразу після приземлення Навальний був затриманий. На наступний день, 18-го січня в ОВС міста Химки пройшов суд по запобіжному заході Навальному. Йому призначили 30 діб під вартою. Арешт політика відразу ж викликав хвилю обурення в ЄС і в США.

Голова Європейської ради Шарль Мішель, глави МЗС ФРН і Великобританії, а також радник президента США Джо Байдена Джейк Салліван закликали негайно звільнити Навального.

Кремль, в свою чергу, зайняв звичну для себе позицію «самбікі але сару» (нічого не бачу, нічого не чую). Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков, заявив, що не знає про затримання Навального, оскільки перебуває у відпустці: «Прошу вибачення. Його в Німеччині затримали? Я не в курсі”. А Глава МЗС РФ Сергій Лавров, коментуючи заяви іноземних політиків щодо ситуації з Навальним, і зовсім вимовив якусь незрозумілу промову про «глибоку кризу ліберальної моделі розвитку Заходу».

Однак, як би офіційні особи в Кремлі не намагалися «відмазатися», розгорнута 17-го січня «спецоперація» з закриттям аеропортів і перенаправленням літака з Навальним, не залишають жодних сумнівів у тому, що питання з «нікчемним блогером» вирішувалося саме в Кремлі, на найвищому рівні.

То яку ж загрозу влади РФ побачили в поверненні опозиціонера, що так блискавично вирішили ізолювати його, в черговий раз не гребуючи опинитися під жорсткою критикою ЄС і США?

В цілому, Навальний не так страшний сам по собі, скільки тим, що по-перше, за ним дуже твердо стоїть Захід, а по-друге тим, що його команді вдалося те, що за винятком, мабуть, Бориса Нємцова ще не вдавалося жодному російському опозиціонеру – завдяки грамотному використанню медіа технологій, популярність Навального серед росіян почала зростати в геометричній прогресії, і це не дивлячись на всі спроби федеральних ЗМІ і кремлівських агітаторів створити ілюзію, що такого персонажа в російських реаліях не існує.

Навальний став саме тією фігурою, появи якої Кремль боявся найбільше: він відомий 70-80% росіянам, які знають його, як єдиного суттєвого супротивника Путіна.

Опубліковані опозиціонером відеосюжети на його Youtube – каналі перетворилися для Кремля в систематичні ляпаси, з якими не в силах впоратися навіть ФСБ.

Викриття злочинів космічних масштабів російського істеблішменту, а також постійне спілкування політика зі своїми прихильниками за допомогою Інтернету і послужило головною причиною нервових конвульсій влади проявилися у вигляді його арешту.

Винесення на загальний огляд, всіх махінацій і корупційних схем, путінської еліти мабуть настільки почала заважати цій самій еліті, що чаша терезів з «вільним Навальним» переважила і відносини з ЄС і США, і можливість нових народних хвилювань і навіть святая святих – певну втрату рейтингу Путіна серед росіян.

Багато експертів вже прогнозують, що арешт опозиціонера призведе до хвилі заворушень в рази більше тієї, яка мала місце влітку 2020 р. в Хабаровську, після арешту губернатора Фургала. Західні політики почали говорити про необхідність введення нових санкцій стосовно «великої і могутньої» і знову почали закликати уряди своїх країн бойкотувати Північний Потік-2.

Для російської влади Навальний тепер з внутрішньої проблеми, яку могли використовувати одна проти одної конкуруючі еліти, став проблемою зовнішньополітичною. З його арештом, влада перейшла своєрідний Рубікон і тепер уже просто робити вигляд, що такої людини не існує, не вийде.

Якщо замах на нього був таємною операцією спецслужб, яку Кремлю природно потрібно було всіляко заперечувати, то арешт і ув’язнення вже є відкритою дією, яку заперечувати неможливо, його потрібно виправдовувати і пояснювати. Тут неминуче спливає ще один нюанс, коли замах і арешт слідують одне за іншим, це виглядає як два акти однієї п’єси.

Сьогодні влада намагається перевести Навального з розряду противників в розряд зрадників, боротьба з якими виключає будь-які правила. Заява Навального про повернення на батьківщину, фактично прозвучало для Кремля як оголошення війни, що і пояснює різку реакцію влади і прямим чином спростовує наполегливі твердження Путіна про те, ніби персона Навального не представляє особливого значення.

В цілому різке зміщення Росії в 2020 році в бік ще більш авторитарної політичної системи, зміни в російській конституції і прийняття все нових репресивних законів, ясно свідчать про зростаючу паніку серед тих, хто знаходиться при владі.

У Кремлі вважають, що можуть зберегти бажане статус-кво лише за допомогою ще більш репресивних інструментів, і ситуація з Навальним, мабуть, найяскравіше цьому підтвердження. Зараз Навальному загрожує 3,5 роки тюремного ув’язнення у випадку якщо суд вирішить, що опозиціонер «порушив умови випробувального терміну» і замінить його на реальний.

Йдеться про «справу Ів Роше» 2014 року, коли Олексія Навального і його брата Олега визнали винними в шахрайстві і легалізації злочинних коштів (нібито переконали компанію «Ів Роше» укласти невигідний контракт).

У 2017 році Європейський суд з прав людини визнав вирок несправедливим і зобов’язав уряд РФ виплатити Навальному компенсацію. Однак вирок Навальному в РФ так і не скасували.

Сьогодні Польща на рівні Євросоюзу вже підняла питання про необхідність звернутися зі спільним закликом про скликання засідання Ради ООН з прав людини у справі затримання в Росії політика Олексія Навального. Якщо таке засідання ініціюється не окремої країною, а ЄС, то проігнорувати таке вже не вийти.

Наскільки справа Навального розхитає і без того слабкі позиції офіційної Москви в ООН і в інших міжнародних майданчиках, стане ясно дуже скоро. Арешт опозиціонера підніме його популярність на небачену висоту. А зараз ясно одне – Кремль сам роздмухує важливість Навального і дезавуює позицію Путіна, саркастично заявив недавно «так кому він (Навальний) потрібен?». Все питання в тому чи робиться це навмисно або ж через банальне самодурство можновладців. І найголовніше, якщо це робиться свідомо, то ланкою якої багатоходівки воно є?

Олег Білоус, політолог Україна

5 Comments on “Арешт Навального – черговий плювок Кремля на міжнародну спільноту або ланка путінської багатоходівки?”

  1. Thank you for some other informative site. The place else may just I get that kind of info written in such a perfect method? I have a venture that I am simply now running on, and I have been at the look out for such info. Rosalind Teodoro Valerie

  2. Thank you your video is very helpful looking forward to watching the next one. Martynne Gran Ambrosine Rachael Morgen Ramey

  3. Framp, dal suo post si deduce che le visioni della chiesa dei laicisti e degli ultratradizionalisti coincidono, pur da sponde opposte da cui si sparano bordate rumorose. Laici e credenti invece possono convivere senza spararsi addosso, pur avendo due immagini della chiesa completamente opposte. Donelle Barth Covell

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.