Що стоїть за ескалацією конфлікту в Азовському морі та Керченській протоці?

25 листопада 2018 р. увійшов в історію, як день, коли виток російсько-української війни вийшов на новий рівень. Росія відкрито вдалась до акта агресії проти України та її ВМС, що змусило верховного головнокомандувача України внести у Верховну Раду проект введення воєнного стану в державі. Що стоїть за ескалацією конфлікту та які наслідки можна спрогнозувати?

Що сталося на вході в Азовське море через Керченську протоку?

25 листопада 2018 р. Росія захопила 3 кораблі ВМС України (2 берегові катери класу «Гюрза» та буксир «Яни Капу») поблизу Керченської протоки. Спочатку вдень був здійснений таран буксиру катерами берегової охорони ФСБ РФ, а під вечір сталась сутичка із застосуванням палубної зброї.

Швидше за все, російський спецназ десантувався на українські кораблі й захопив їх разом з командою, 6 осіб екіпажу з 23-х було поранено. Але чому українські кораблі опинились в тому району, що дало підстави росіянам звинуватити їх в небезпечному маневруванні та, зрештою, вчинити акт агресії?

Військове керівництво України говорить про плановий перехід військових кораблів з Одеси в Маріуполь. На тлі посиленої мілітаризації Азову та формування військової бази в Бердянську, перекидання двох річкових катерів мало б розглядатись як посилення азовської флотилії (в Бердянську наразі базуються три катери класу «Гюрза»).

Й справді, що річковим катерам, не пристосованим до сильних штормів, робити на Чорному морі? Це раціональне рішення генерального штабу, з одного боку. З іншого – був прецедент переходу українських кораблів через Керченську протоку 23 вересня 2018 р. кораблем управління українських ВМС «Донбас» і буксиром «Корець», яких тоді також супроводжували катери ФСБ РФ.

Варто додати, що «Донбас», після захоплення Росією в 2014 р., був повернутий Україні у вигляді порожньої бляшанки. Навряд чи він сильно підсилив боєздатність ВМС Україні на Азові.

Інша справа два катери «Гюрза» «Бердянськ» та «Нікополь», останній з яких був прийнятий до складу ВМС лише у червні 2018 р. Тим не менш, керівництво флоту, покладаючись на прецедент від 23 вересня та статус про вільне користування Керченською протокою, проявило рішучість та готовність «підвищувати ставки» (ось тільки ці два катери можна було б доставити в Маріуполь й суходолом).  Росія виявилась категорично проти, не бажаючи посилювати супротивника на Азові.

Як версія, українська сторона усвідомлювала подібну реакцію Росії, тестувала «червоні лінії», за які можна переступати. Після «Донбасу» та катерів класу «Гюрза», навесні 2019 р. на Азов мали прослідувати подаровані США два морських катери класу «Island» (які поки що знаходяться в Балтиморі). Тепер навряд чи їх ризикнуть відправляти за цим маршрутом, а американці вчергове можуть задуматись над доцільністю передачі зброї українцям, у яких цю зброю просто «віджимають» росіяни, влаштовуючи інциденти.

Як відреагувала українська влада на ситуацію з захопленням військових катерів?

В Києві, реагуючи на новини з Криму, проти ночі були послідовно скликані Військовий кабінет та засідання РНБО, де було запропоновано введення режиму воєнного стану в Україні. Цікавий не так сам факт обрання подібної реакції, як масштаб дії.

Якби мова йшла про морську безпеку держави, або недопущення ескалації на фронті, можна було б ввести воєнний стан в Причорномор’ї, Приазов’ї та на Донбасі. Натомість воєнний стан вводиться на 60 діб на всій території держави.

Хтось розглядає подібну реакцію як надмірну. Мов коли Росія масово перекидала танки (нехай навіть з затертими номерами) через кордон в 2014 р, обстрілювала українську територію з «Градів», а її регулярні сили влаштовували «котел» українським добровольцям та збройним силам на Донбасі, цього не робилось. При тому, що при владі був той самий Порошенко.

Натомість, сьогодні інцидент й справді серйозний, проте за масштабом та потенційними наслідками значно слабший. Й цього досить для подібної реакції. Невже ми вчимо власні «уроки» й нарешті будемо жорстко відповідати, захищаючи українські інтереси? Краще пізно ніж ніколи.

Найбільш поширеною в російських медіа, та підтримана частиною українського суспільства, є інша версія – Україна зрежисирувала «конфлікт», аби ввести воєнний стан та відтермінувати президентські вибори, оскільки Порошенко не впевнений в їх результатах. Ну й, разом з цим, вчинити чергову обструкцію Росії на міжнародній арені. Сценарій можливий, з огляду на низькі рейтинги президента Порошенка, але малоймовірно, що гарант би вдався до подібного кроку лише з такою метою.

Росія планує більш масштабну агресію проти України

На думку автору, більш вірогідною є інша версія. Воєнний стан недарма вводиться на всій території держави. Це означає про наявність в української розвідки достовірних розвідувальних фактів або про військові приготування Росії на Донбасі чи на інших ділянках кордону (наприклад, на Придністровському напрямку), або про заплановані масові акції, що можуть перерости у заворушення.

Слушним приводом для громадського збурення можуть стати як економічні причини (зростання тарифів на газ), так й справи релігійні. Українська церков ось-ось має отримати автокефалію  та томос. Філарет взяв собі титул, де позначив собі Києво-Печерську та Почаївську лаври, що є оплотом Московського патріархату в Україні.

На минулому тижні Міністерство юстиції скасувало передачу Почаївської лаври УПЦ МП, а сам Порошенко у спічах відверто виганяє російських попів з України.

Зрозуміло, що Росія не «проковтнула» б подібний наступ на «скрєпи» й готує активні заходи, провокації у відповідь. У її розпорядженні є бойові групи та козацькі загони, фінансування та формування яких здійснювалось за рахунок російських візитерів «за віру».

Воєнний стан – вигідне страхування президента Порошенка від масштабної релігійної війни. Тепер він може діяти на випередження та на власний розсуд. Принаймні, прикордонники мають підстави не пускати в Україну певних осіб з Росії.

Як діятиме Україна на міжнародній арені?

По-перше, варто очікувати денонсації договору по Азову. А також, з високою долею вірогідності, розривання дипломатичних відносин з Росією (при збереженні консульських відносин).

По-друге, все залежить від подальшої ескалації напруги у зв’язку з тими драйверами, які будуть в наявності.

По-третє, Київ очікує на беззаперечну підтримку своїх дій від ЄС та США, бажано в комплексі з НАТО. Україна вже запросила термінові тематичні засідання в Раді безпеки ООН та в ОБСЄ. Ймовірно, США пришвидшить імплементацію «драконівського» пакету санкцій проти РФ, варто очікувати на інші обмежувальні заходи, аж до торгівельного ембарго проти Москви. Очевидно, дії країн ЄС будуть м’якішими, проте про зняття санкцій та налагодження “business as usual” можна забути. 2019 рік обіцяє бути навіть більш напруженим, аніж ми на це сподівались.

Валерій Кравченко