Донбас за Крим: шахи по-російські

Європейська геополітична та геостратегічна шахова дошка сьогодні складається з багатьох аспектів. Ключове завдання  гравців – як можна частіше та переконливо блефувати, аби заплутати чи приспати пильність супротивника.

Виходить так, що основними гравцями сьогодні є Москва та Вашингтон. Партії відбуваються щомісячно на відносно нейтральній території – в Белграді, а за шахістами – Сурковим та Волкером – нервово спостерігають лідери Старого світу, які  свою партію у Нормандському  форматі вже відіграли. Лишається лише зрозуміти, хто – окрім Києва – є  стороною, що програла в цьому протистоянні.

Сучасна російська стратегія щодо України: притворна миротворчсіть та звинувачення в бік Києва

Москва, запустивши тематику залучення на Донбас миротворчої місії, відразу отримала ініціативу й, здається, не збирається випускати її з рук. Цьому сприяє політичній клімат у Центральній та Східній  Європі, який  стає все більше концентровано євроскептичним та популістським. Безумовно, Росія не просто зацікавлена в правих та лівих радикалах при владі європейських держав – вона відверто стимулює та фінансує їхнє існування. В той час, як українські інтелектуальні еліти, в тому числі економісти-прогнозисти, послідовно вже третій рік поспіль «хоронять» російську економіку та передрікають скорий розпад Російської Федерації, остання почувається достатньо впевнено та добре, продовжуючи масштабні військові та дипломатичні приготування.

Сьогодні Росія намагається переконати світове співтовариство в щирих планах завершити конфлікт на Донбасі через політичний процес реінтеграції окупованих частин регіону в лоно України. Проте мова йде про те, що це має бути така ліберально-толерантна демократична держава, яка буде в змозі «переварити» в собі «передові республіки» без репресій та розстрілів ватажків сепаратистів. Поки що такої України не існує. Й в цьому Кремль звинувачує саме Київ, закидаючи йому невиконання умов Мінського процесу, спрямованих на деескалацію та відбудову бази для реінтеграції. Російська офіційна риторика наче показує всім: дивіться, як Москва йде на замирення та контакт, натомість не отримує від Києва розуміння.

Європейські погляди та російські пропозиції: Донбас в обмін на визнання анексії Криму

Подібна ілюзорна гарна поведінка Кремля є показово налаштованою на західних партнерів. Останні ще рік тому виклали для себе формулу-умову нового діалогу з Росією – він не можливий, якщо кожного разу наголошувати на ролі Росії на Донбасі та згадувати незаконну анексію Криму. Втім, зовсім не контактувати з агресивною країною з найбільшим ядерним арсеналом в світі не прийнятно. Адже Росія – не Північна Корея. Європа залежна від російського газу, а ринок цієї країни вабить європейських виробників все більше, змушуючи останніх битися у ностальгічному пориві. Тож чому Москві не використовувати ці безцінні настрої західних лібералів? Якщо вони доводять, що «Крим пішов», росіяни радо підтримають це, долучившись до нової гри «Визнаєш Крим – забираємо війська з Донбасу». При цьому, за Мінськими угодами жодних росіян там й немає – Москва лише посередник, який по доброті душевній опікується справами нестабільного сусіда.

Чи зупинить умиротворення Кремля російську агресію в Європі?

Росія демонструє бажання обміняти Донбас на визнання анексії Криму. Але чи серйозна ця гра та наміри? Чи гіпотетичне визнання Криму як складової Росії західними державами насправді зупинить війну на сході України, та, що найголовніше для Заходу – попередить велику війну в Європі?

Відповідь залежить від рівня прогресуючого оптимізму/песимізму того, хто питає. Проте реалії сьогодні такі, що НАТО вже не є цільним політичним Альянсом, а його військова ефективність залежить від рішень політиків та не є автономною. Наступний саміт Організації Північноатлантичного договору ризикує стати провальним через позицію низки країн, які сьогодні є лобістами інтересів Росії, бенефіціарами економічних зносин. Чим більше слабне НАТО, чим більш радикальною стає відмінність позиції його членів, чим більше розхитується ЄС – тим більш вірогідною стає реалізація справжньої стратегії Росії по відношенню до Заходу.

Сьогодні відбуваються маневри та спекуляції – завтра треба готуватись до невідворотності війни, породженої політико-моральною необхідністю реваншу Росії. Й тематика миротворців, українських націоналістів, історичних етно-релігійних конфліктів (Волинь, Каталонія), Донбасу, Криму – це лише спойлери, які Росія готова використовувати ситуативно. Україна – гарне поле для гри в шахи, доки великою шахівницею не стане вся Європа. Ось лише на ній вже будуть грати в «Чапаєва».