Комплекси робочого світогляду: «соціалка» проти свободи

Важливий міф, що використовує Росія в економічній мотивації населення східних регіонів України – соціальні стандарти. Установки радянського періоду про участь держави в усіх етапах життя громадянина, де останній – гвинтик механізму, від якого нічого не залежить (тебе можуть замінити на іншого), проте залежить багато (будівництво «світлого майбутнього») укорінились у свідомість людей. Ба більше – стали основою для самоідентифікації.

Потреба в «міцному господарі»

Держава мала надавати безоплатну освіту, медицину, платити стипендії, зарплати та пенсії у винагороду за соціальну активність населення та його вірність. Водночас той факт, що держава була єдиним джерелом можливостей (отримати роботу за розподілом, отримати квартиру) сприймалось людьми як даність та безальтернативність.

У цієї групи населення – найманих робітників – СРСР роками вбивала ініціативу, прививали вірнопідданство, винагороджуючи його доступністю «соціалки». Тож коли Радянський Союз занепав разом із своїми соціальними стандартами, українцям на Сході лишилось лише вірнопіддантсво власнику заводу – своєрідна сучасна форма кріпацтва, яку підкріплювали лише емоційно (наприклад, ФК «Шахтар»), а не соціальними благами, що лишились в компетенції держави (на відміну від виручки підприємств). Але ностальгія за радянським минулим, точніше його симпатичною обкладинкою, залишилась.

Жахіття для інвестора

Сьогодні, на тлі процесів дерегуляції та децентралізації в Україні, важливо розуміти зазначену специфіку. Особливо в зоні АТО, де вона накладається на проблеми внутрішньо переміщених осіб, особливості відносин місцевого населення з військовими та розповсюджений посттравматичний синдром. Підконтрольні райони Донецької та Луганської областей на сьогодні є зонами з максимально несприятливим бізнес-кліматом. Заманити інвестора сюди майже неможливо, які б йому умови не створили – занадто великі ризики, зокрема через бойові дії на лінії зіткнення. Інвестиційна привабливість України, яка ніколи не була на високому рівні через корупцію та непотизм у мирному минулому, сьогодні продовжує своє падіння.

Час імігрантів

Бізнес вимивається з України незважаючи на досягнення певної прозорості у його регулюванні. Подібна ситуація вже сьогодні сприяє відтоку кваліфікованих кадрів за кордон (в тому числі і в Росію), збільшенню безробіття в країні. Феномен «brain drain» є не унікальним для Центральної та Східної Європи – цим шляхом пройшли Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія, країни Балтії. Відтік молоді призводить до невідворотних процесів –  демографічної кризи, старіння населення та збільшення соціального навантаження на бюджет, який все складніше наповнювати. Зазначені процеси сприяють поширенню протестних настроїв в суспільстві, яких так потребує Москва для свої дестабілізаційних планів у відношенні до Києва.

Хто винен та куди йдемо?

Парадоксально, але, враховуючи зазначену специфіку, цілком очікувано, що робітник заводу на Сході України, який залишився без роботи на своєму заводі, винною у ситуації вважає скоріше українську владу та Майдан, аніж російську агресію. Опозиція підігріває подібне бачення флешбеками з 2012 р., коли Янукович був при владі, а Росія була братньою країною.

Довіра до державних інституцій надалі падає, по мірі збідніння населення. Можливість невиплати побутових кредитів українським банкам була однією з мотивацій мешканців Криму та частини Донбасу під час подій навесні 2014 р.

В самопроголошених “республіках” й досі популярна думка, що Україна має заплатити за руйнування та смерті «захисників Донбасу» – вона дістане принципового значення у разі, якщо Росія припинить фінансувати соціальні витрати «ДНР» та «ЛНР». Й ось тоді інструмент невиплати кредитів як акт невдоволення державою може перекинутись за лінію розмежування. Цьому мають сприяти процеси радикалізації політикуму в Києві та досягнення певного рівня суспільної дезорієнтації. Бідність не порок, а засіб популістів та компрадорів, які хочуть занепаду української державності. Економічна мотивація – важливий важіль Росії у гібридній війні проти нашої держави.