«Кредитний імперіалізм». Чи зможе Китай замінити Україні МВФ?

В умовах невизначеності щодо отримання наступного траншу МВФ Київ може в цьому році знову вийти на зовнішні ринки запозичень. Найбільш вірогідним є розміщення євробондів, як це вже сталося в вересні 2017 р. Але не можна виключати і інший сценарій – спробу отримати кредитну лінію у Пекіна.

У 2018 році Україна повинна виплатити за зовнішнім боргом $ 4,5 млрд., а у 2019 р. – ще $ 5,5 млрд. Для їх погашення буде недостатньо поточних золотовалютних резервів, і Києву, в будь-якому випадку, знадобиться залучення зовнішнього фінансування.

Небажання української влади врахувати пропозиції МВФ в законопроекті про Антикорупційний суд може призвести до блокування в 2018 р. траншей не тільки від Фонду, але також від Світового Банку та ЄС. 22 січня міністр фінансів України Олександр Данилюк вже заявив, що в першій половині року розглядається варіант отримання небхідних коштів шляхом випуску єврооблігацій.

Але не варто виключати другий варіант – залучення грошей у суверенних кредиторів, і перш за все у Китаю. У 2012-2013 рр. вже був досвід отримання позики на суму $3 млрд. від Експортно-імпортного банку Китаю для Державної продовольчо-зернової корпорації України (ДПЗКУ). Історія з виплатою цього кредиту продовжується до цих пір – в грудні 2017 р. йшли переговори про зниження ставки з 4,5% + LIBOR до 2,5% + LIBOR. У 2015 році для того, щоб повернути кредит Пекін подавав на Україну позов до суду Лондона.

Однак, в тому ж грудні 2017 р. результатами засідання Комісії зі співробітництва між урядами України та КНР прем’єр-міністр В. Гройсман заявив про плани реалізації спільних проектів на суму $ 7 млрд. Найімовірніше, мова йде про китайські кредити для будівництва інфраструктурних проектів на території України. Також це можуть бути інвестиції в аграрну галузь нашої країни для експорту продукції в Піднебесну.

Для того, щоб не повторити історію з ДПЗКУ, Китай може вдатися до вже стандартної для себе практики – включенню в угоду умови про відчуження активів країни-позичальника в разі несплати боргових зобов’язань.

На відміну від МВФ і Світового банку кредити Китаю надаються без всяких додаткових умов – проведення реформ або прийняття законів. Єдина вимога – гарантування позики інфраструктурними об’єктами або цінними ресурсами на території позичальника.

Хамбантота, Джибуті та Гвадар – як не варто вести справи з Китаєм

Показова історія трапилася в кінці минулого року в Шрі-Ланці. Уряд цієї країни, яка отримала в 2005-2017 рр. від Китаю майже $ 15 млрд., виявився не в змозі забезпечити своєчасні виплати відсотків по кредитах. В результаті, для полегшення боргу Шрі-Ланка передала КНР в концесію порт Хамбантота, який має стратегічне військове значення, терміном на 99 років.

Аналітики вже охрестили цей випадок “кредитним імперіалізмом” – формою підпорядкування зарубіжних країн Пекіном за допомогою економічного тиску.

Приклад Шрі-Ланки лише остання гучна історія. У серпні 2017 р. Китай відкрив першу військову базу в Африці скориставшись боргом уряду Джибуті. Як і Хамбантота, Джибуті має стратегічне географічне положення – на вході в Баб-ель-Мандебську протоку і Червоне море.

Подібний сценарій не виключений і щодо пакистанського порту Гвадар. Ця морська гавань біля Перської затоки в рамках пакистансько-китайського коридору після завершення модернізації дозволить Пекіну перевалювати до 300-400 млн. тонн вантажів на рік. А з точки зору географічного положення Гвадар цікавий Китаю для проекції військової сили на західну частину Індійського океану.

Як і в Шрі-Ланці, проекти в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях» в Пакистані на загальну суму $ 55 млрд. гарантуються отриманням Китаєм права власності в разі невиконання кредитних зобов’язань з боку Ісламабаду. Тому, Гвадар напевно стане головною вимогою Пекіна в разі нездатності Пакистану погасити борги.

Китай цікавить головний український актив

Що ж може запропонувати Україна такому кредитору як Китай для гарантування отримання кредитів? Варіантів усього два – державні підприємства і земля. Оголошені плани на 2018 року про приватизацію державних підприємств, без сумніву, можуть привести в країну великі китайські інвестиції.

Але все ж найбільш ймовірний інтерес Пекіна – українські чорноземи. У державній власності знаходиться 10,5 млн. га сільськогосподарських угідь із загального фонду в 42,7 млн. га.

Зміни в структурі споживання китайського населення вимагають зростаючого імпорту зернових, і Україна як постачальник продовольства може допомогти гарантувати продовольчу безпеку Китаю.

Однак чи варто Україні використовувати земельний фонд в угодах з Пекіном? Тут повчальним буде досвід Кенії, де Китай взяв землі в оренду на 50 років, захистив їх парканом, а потім завіз китайських робітників і сільськогосподарську техніку. В результаті Кенія отримує лише невелику орендну плату, а вся сільськогосподарська продукція експортується в Піднебесну.

Тому українській владі варто зважити всі за і проти різних варіантів пошуку коштів на зовнішніх ринках. У поточній ситуації припинення фінансування з боку МВФ може обернутися катастрофічними наслідками для майбутнього України, адже подальше збільшення зовнішнього державного боргу шляхом випуску євробондів ляже тягарем на наступні покоління.

Але ще більші загрозу несе прихід кредиторів, «які не висувають умов».