Мюнхенська конференція з безпеки 2018: фіксація “ревізіонізму”

Мюнхенська конференція з безпеки сьогодні є найбільшим та найпрестижнішим експертним форумом в Європі, що вивчає поточні виклики та загрози, а також ширший стратегічний контекст та архітектонику міжнародних відносин.

Саме з Мюнхенської промови Володимира Путіна в 2007 р. ведеться відлік російського ревізіонізму на міжнародній арені. Неможливо не відмітити цікаву закономірність – Мюнхен 80 років тому вже ставав синонімом зради союзників та цінностей на користь політики умиротворення агресії. Тоді йшла мова про долю Судетів та всієї Чехословаччини перед обличчям агресивного ревізіонізму нацистської Німеччини.

Сьогодні йдеться про агресію Росії проти України, яка є каталізатором та тригером до великої війни в Європі. Ось тільки самі європейці ладні не помічати цього.

Нинішня тактика умиротворення агресора полягає в намаганні експертами ігнорувати тему України, заміняти її іншими. Так Генеральний секретар ООН Антоніо Гутьєреш у своїй промові згадав усі гарячі точки світу, окрім Криму та Донбасу.

А сенсаційна доповідь Мюнхенської безпекової конференції взагалі зазначає, що «ключова ревізіоністська сила нині перебуває у Вашингтоні, в Білому домі»!

Тобто це не Китай, який посилюється у Південно-Китайському морі та підживлює Північну Корею, будує модель кредитного імперіалізму для досягнення світового економічного лідерства.

Й звісно не Росія, яка всього на всього незаконно анексувала частину території свого сусіда та четвертий рік підтримує грошима, зброєю й військовими фахівцями конфлікт на Донбасі, при цьому не забуваючи вести кібер-війну проти Європі та дестабілізувати політикуми країн західної цивілізації.

Ніхто не хоче помічати, що Сирію (як й Донбас) Москва використовує як величезний вседозволений полігон для випробування новітніх зразків зброї, а її ядерна риторика стає все агресивнішою. У світі є набагато більше проблем, за Росію!

Коли говорять про втому від української тематики, варто розуміти, що це не лише втома від повільних реформ чи антиросійських санкцій, які гальмують отримання прибутку європейськими державами. В першу чергу, мова йде про глобальну імпотенцію існуючої системи міжнародної безпеки.

За існуючих темпів розвитку національного егоїзму, вже за 10 років не існуватиме такої організації колективної безпеки як НАТО. Рада безпеки ООН вже давно перетворилась на майданчик «глибокого занепокоєння», а ОБСЄ – на маніпулятивний інструмент легалізації викривлення фактів.

Поточні загрози та виклики, поставлені девіантною поведінкою Росії на міжнародній арені, є безпрецедентними. Жодних рішень, як вирішити кризу в Україні, тим паче стратегічних, немає.

“Світова гібридна війна” та зрив зустрічі у Нормандському форматі

Саме через це експерти на Мюнхенській конференцій намагались старанно уникати болісної теми миротворців на Донбасі. А виступ президента України взагалі почули лише найбільш стійкі учасники – він був заключним для першого дня роботи.

Сам виступ, як завжди, був емоційним та сповненим намагання присоромити безпечних європейців. Петро Порошенко застосував термін «світова гібридна війна» по відношенню до деструктивних дій РФ. Цілком справедливо, він зробив наголос на тому, що ціль реваншу Росії не Україна, а увесь західний світ.

Однак для європейців краще не чути про подібну загрозу, та вчергове нагадати про політичну гру та вибори в Україні. Мов, ви спочатку розберіться зі своїми чварами, реформами, антикорупційним судом – тоді й подивимся. На жаль для самих європейців, «тоді» може затягнутись, й тоді буде вже запізно. Діяти потрібно зараз.

Натомість відміна в останній момент зустрічі в Нормандському форматі міністром закордонних справ Німеччини через поважну причину (зустріч німецького журналіста, звільненого з турецького полону) свідчить про зворотне. Принаймні ФРН вже не перший раз йдуть на поводу в Росії щодо затягування переговорного процесу А Франція, здається, взагалі втратила будь-який інтерес, не демонструючи жодної ініціативи.

Нормандський формат неодмінно помре, навіть якщо його сьогодні тримають у стані штучної коми, як, зрештою, й Мінські угоди. Україна має знаходити нових друзів-посередників та пропонувати нові ефективні підходи та рішення для врегулювання ситуації на Донбасі, доки за нас все не вирішують інші, ставлячи Україну перед ультимативним фактом – або сприйняти припис, або залишитись на самоті.

США та Росія: керований хаос протистояння

Подібні кроки вже робляться США на двох рівнях – політичному та військовому. Зустрічі Курта Волкера та Владислава Суркова вже стали регулярними. Останні перемовини в Дубаї навіть завершились на оптимістичній ноті – росіяни та американці спробують разом віднайти прийнятну формулу для запуску миротворчої місії на Донбасі.

Водночас на військовому рівні ЗМІ анонсували плани зустрічі в Баку командувача Об’єднаними силами НАТО в Європі генерала Кертіса Скапаротті з начальником Генерального штабу збройних сил Росії генералом Валерієм Герасимовим. Вона мала відбутись 26 січня, проте жодної інформації про зміст дискусії та сам факт переговорів немає. США готові не лише підтримувати військову міць України «Джавелінами», але й готові до ширшого діалогу з Москвою по ключовим безпековим питанням.

Стратегія національної безпеки США, опублікована наприкінці 2017 р., визначає Росію як супротивника США. Однак це не означає, що Вашингтон буде будувати «стіну» та солідаризуватись з Україною в односторонньому порядку, як закликає Порошенко.

Якщо для України Росія вже давно перетворилась на головний подразник та «вісь зла», то США готові в’язати супротивника переговорами та діалогом. Безапеляційна конфронтація часів холодної війни веде в нікуди, загрожуючи світу ядерною війною.

Тому сьогодні єдиний потужний союзник України, якого голова Мюнхенської безпекової конференції Вольфганг Ішингер визначив як ревізіоністську силу (вочевидь за те, що США більше не хочуть грати роль глобального поліцейського), буде до останнього намагатись знайти компроміс, уникнути ескалації.

Подібна поведінка – це не замирення агресора та не подвійна гра наших партнерів по Нормандському формату, а здоровий глузд. Тому Києву варто якнайшвидше легалізувати залучення Вашингтону до переговорного процесу з врегулювання конфлікту на Донбасі.

Говорячи звиклими для українців категоріями, Україна везе з Мюнхена радше «зраду», аніж «перемогу». В інакше можна буде повірити лише із активізацією діалогу щодо реалістичних пропозицій мирного врегулювання на Донбасі. Цього, скоріш за все не станеться.

Натомість Україна шкодить сама собі, коли українські націоналісти у супроводі поліції громлять приміщення російського культурного центру в Києві та на камеру ображають російських дипломатів.

Де закон? Де порядок? Зрештою, де цінності, про які так довго говорив Порошенко в Мюнхені? Коли ми самі підливаємо масло у вогнище нецивілізованою поведінкою та беззаконням, годі очікувати на розуміння та підтримку Заходу. Давайте ставати реалістами – в наступній «мюнхенський змові» винні будемо ми самі, а не зрадливі союзники.