Яку загрозу несуть польські праворадикали Україні?

В останні місяці в політичних відносинах України та Польщі чільне місце зайняли історичні суперечки. Провокації ініційовані спецслужбами Російської Федерації для руйнування українсько-польського альянсу в 2015-2017 рр. завдяки інформаційним кампаніям в ЗМІ поступово почали активно використовуватися окремими націоналістичними та праворадикальними силами в обох країнах.

Після того, як до націоналістів приєдналися політики-популісти і окремі державні посадовці, деструктивний для двосторонньої співпраці порядок денний вийшов на найвищий рівень. Під час переговорів П. Порошенко та А. Дуди в Харкові 13 грудня 2017 р. обидва президенти значний час були змушені обговорювати саме історію.

Головний бенефіціар – Кремль, певно залишається дуже задоволеним поточним станом справ. Натомість, Україні доводиться зважати на процеси, що відбуваються наразі в сусідній країні. Марш на честь Незалежності, що відбувся у Варшаві 11 листопада 2017 року продемонстрував, що націоналістичні та радикальні сили користуються відкритою підтримкою з боку окремих політиків з правлячої партії «Право і справедливість». А плакати з якими шли демонстранти: «Біженці – геть!», “Пам’ятаємо про Львів та Вільнюс”, «Чиста Польща, біла Польща» вказує на екстремістські тенденції всередині польських праворадикальних рухів.

Для України ця проблема має важливе значення через низку причин.

По-перше, українці-заробітчани почали стикатися з заявами, що вони відбирають роботу в поляків. Насправді ж, українці переважно займають робочі місця, що звільнилися після виїзду поляків на роботу до Великої Британії чи Німеччини. Міністр закордонних справ України навіть зробив твіт, «що саме українці рятують конкуренто-спроможність економіки Польщі».

Така твіттер-дипломатія Клімкіна пов’язана з тим, що польський уряд вперто продовжує називати українських економічних мігрантів «біженцями». Остання заява пролунала 2 січня 2018 року з вуст нового прем’єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького на спільній прес-конференції в Будапешті з угорським прем’єром В. Орбаном.

Позиція польської влади пояснюється небажанням Варшави приймати біженців-мусульман з Близького Сходу та Африки в рамках механізму квот серед країн Європейського Союзу. Натомість постійне повторення цієї думки в ЗМІ може призвести до закріплення в польському суспільстві думки, що «українці – біженці».

По-друге, токсичне історичне питання, яке наразі активно експлуатується в обох країнах політиками-популістами, ризикує остаточно вийти з-під контролю. Через те, що за різними підрахунками в Польщі наразі працює близько 2 млн. українців, такі питання як Волинь-1943, діяльність ОУН-УПА вже призводять до зростання кількості побутових конфліктів. В 2017 р. в ЗМІ неодноразово повідомлялося про зіткнення на національному грунті між українцями та поляками в різних містах Польщі.

По-третє, окремі польські політики продовжують експлуатувати тему повернення історичних польських земель, зокрема і міста Львів. У свою чергу, в українських націоналістичних колах також періодично підіймаються питання територіальних претензій до Польщі.

І нарешті, є побоювання, що праворадикальні групи в Польщі часто свідомо, або несвідомо виступають агентами Кремля. Тож їх провокації мають не ідеологічне, а дуже раціональне забарвлення, підкріплене стабільним фінансуванням з боку Російської Федерації.

Незважаючи на значну кількість екстремістських груп, що діють наразі в Польші, найчастіше в їх самоідентифікації переважає ідеалізація націоналістичної польської політики 1930-х років. Тобто часів, коли Західна Україна перебувала у складі Республіки Польща.

Іншим компонентом є просування ідеї етнічної гомогенності населення Польщі і збереження католицьких традицій. В останнє десятиліття важливим об’єднуючим фактором є антиросійські настрої (спадок від перебування частини Польщі у Російській імперії та Варшавському пакті). Фінальними акордами у цьому переліку є антисемітизм, гомофобія та расизм.

Варто підкреслити, що ці організації залишаються маргінальними по відношенню до провідних політичних рухів Польщі. Але під час таких заходів як Марш Незалежності 11 листопада вони постають у центрі уваги в ЗМІ через свої радикальні лозунги та екстремістську поведінку.

Розглянемо головні з них.

«Національно-радикальний табір» («Obóz Narodowo-Radykalny»)

Найбільш відомою польською екстремістською організацією є «Національно-радикальній табір». Вона була сформована на початку 2000-х, успадкувавши ім’я групи створеної у 1934 р. “НРТ” зразка 1930-х років була подібна до фашистських організації в Німеччині та Італії й мала відверто антисемітський характер. Сучасний «Національно-радикальній табір» також взяв за свій символ фалангу – руку, що тримає меч, подібну до свастики. Активісти організацї вітають один одного за допомогою «римського салюту» та носять воєнизованну уніформу.

Члени “Національно-радикального табору” під час Маршу Незалежності 11 листопада 2017 р.

«НРТ» став відомим, насамперед, завдяки своїм вуличним акціям та організації Маршів Незалежності починаючи з 2008 року. Тоді вулицями Варшави пройшли близько 3 тисяч осіб. В 2017 році на Марші прийняло участь вже 60 тисяч учасників. Крім того, «Національно-радикальній табір» має тісні зв’язки з польськими футбольними фанатами, які відомі своєю агресивною поведінкою особливо у виїзних матчах за кордоном.

«Національне відродження Польщі» («Narodowe Odrodzenie Polski»)

На сайті цієї групи зазначено, що вона була створена 10 листопада 1981 року після впровадження військового стану В. Ярузельським. Тож на початковому етапі головною метою організації була боротьба з комуністичним режимом. Але як і “НРТ”, “Національне відродження Польщі” використовує в якості свого символу фалангу та продовжує традиції націоналістичних організацій 1930-х років. З 1994 р. група видає журнал «Щербець» («Szczerbiec») за назвою меча-реліквії польських королів. У своїй діяльності «Національне відродження Польщі» спирається головним чином на молодь.

Члени “Національного відродження Польщі” під час маршу

«Всепольська молодь» («Młodzież Wszechpolska»)

Ця молодіжна організація також підкреслює зв’язок з молодіжними польськими організаціями 1920-1930 рр. Створена у 1989 році, група займає молодіжну консервативну нішу. З початку 2000-х років вона асоціювалася з національно-консервативною партією «Ліга польських родин». За квотою цієї партіх засновник «Всепольської молоді» Роман Ґертих займав посади міністра освіти та заступники прем’єр-міністра з травня 2006 по серпень 2007. Але вже з 2012 року «Всепольська молодь» разом з «Національно-радикальним табором» розвивають власний політичний проект – партію «Національний рух».

Головою партії «Національний рух» є Роберт Вінницький – позафракційний депутат Сейму Польщі, який пройшов в парламент за списком «Кукіз-15». У 2009-2013 рр. він стояв на чолі «Всепольської молоді» і відомий своїми відкрито антиукраїнськими настроями. Зокрема, 16 березня 2017 р. він провів у Сеймі прес-конференцію, на якій заявив про загрозу масової міграції українців до Польщі. У травні 2017 р. Вінницький увійшов до комітету польських націоналістів, причетних до демонтажу пам’ятника УПА у Грушовичах. І саме «Національний Рух» приніс на Марш Незалежності 11 листопада 2017 р. плакат “Пам’ятаємо про Львів та Вільнюс”.

Наскільки помітною є присутність польських праворадикалів у політичному житті Польщі залишається відкритим питанням. Натомість їх активність в медіа, та участь в провокаціях спрямованих проти України та українців вже наразі несе негативні наслідки для двосторонніх відносин. Саме завдяки розпалюванню суперечок із сусідами, будь-то Німеччина, чи Україна – подібні групи отримують можливість для самопіару та залучення нових прихильників. Тож, продовження історичних війн між двома країнами не є в інтересах обох країн. І є надія, що після грудневої зустрічні Порошенко та Дуди їм буде покладено край.

Наразі ж важливим є просування позитивного порядку денного співпраці України та Польщі. Зокрема економічне зближення відбувалося у 2017 р. рекордними темпами. Польща за 9 місяців 2017 р. експортувала більше товарів до України аніж за увесь 2016 р. Відповідно і експорт України до Польщі за січень-жовтень 2016 р. у порівнянні з аналогічним періодом 2016 р. зріс на 26,7%.

Але ви не почуєте цю інформацію з вуст польських та українських націоналістичних праворадикалів. Замість того, щоб дивитися уперед, вони і надалі продовжуватимуть копирсатися в минулому.