Популізм як інструмент гібридної війни Росії проти України

Популізм сьогодні крокує планетою, та становить екзистенційну загрозу для української держави. Росія активно використовує популізм в якості інструменту суспільної дезорієнтації – розповсюдження ворожої популістської риторики, широке застосування в мас-медіа мови ворожнечі, використання релігійного та історичного чинників.

Історія розбрату та етнічна карта

Росія намагається продукувати слабкості України, в тому числі, за рахунок актуалізації історичних дискурсів, спекулюючи на питаннях історичної пам’яті. Такою виглядає спроба посварити двох найближчих союзників в умовах військових приготувань Росії у Східній Європі – Україну та Польщу – через Волинську трагедію 1943 р. Інтерпретації історичних подій також можливі на Закарпатті, де активно діє Угорщина щодо етнічної меншини, та Словаччина щодо питання «русинів».

Використання етнічних меншин є важливою стратегією Росії. Для цього Москва налагоджує як традиційні зв’язки з лідерами представницьких організацій, наприклад азербайджанцями, вірменами та казахами України, так й готова підтримувати малі народи, наприклад греків Приазов’я.

Інтернет-зброя

За умов досягнення певного необхідного рівня дезорієнтації суспільних настроїв, Росія готова активно застосувати критичні канали комунікації з населенням. Це, передусім, соціальні мережі, особливо «Фейсбук», оскільки російські соціальні мережі «Вконтакте» та «Одноклассники» є під забороною в Україні. Зростання радикалізму в українському сегменті «Фейсбук», який на сьогодні нараховує понад 13 млн. аккаунтів – нове завдання для славнозвісної російської «фабрики тролів». Кампанія з дискредитації офіційних ЗМІ, передусім українського телебачення (основні канали належать українським олігархам) під гаслом «не вірте новинам» підвищить цінність нестандартних каналів комунікації – соціальних мереж, блогів – як новинних ресурсів.

Нікому не потрібна правда

Практика показує, що в умовах ескалації, наявності протилежних поглядів, мусованих пропагандою (російською та українською), ледь не єдиним важливим та справді достовірним джерелом інформації є родичі. Вербальний канал комунікації – через розповсюдження достовірних чуток – відмінно працював навесні-влітку 2014 р. в Донецьку та Луганську, спрявши становленню «республік». Подібний досвід, ймовірно, буде використаний Росіє для збурення українського суспільства через підготовку набору психологічних драйверів з метою мобілізації населення в Україні.

Коли «фашист» та «ватник» разом

Пробіли в комунікації на рівні держава-суспільство, які вже сьогодні створює Росія в нашій державі, будуть заповнюватись російською латентною пропагандою під «українським соусом», ситуативно підживлюючи або «український фашизм», або «примирення». Метою як першого, так й другого є фізична дезінтеграція України в традиції «твоя хата з краю». Або як сьогодні пишуть окремі галицькі «націоналісти» – «Україна закінчується там, де не хочуть жити по українські», часто зводячи ідентичність до мовного питання.

Глобальні цілі локальної гібридної агресії

Головна мета суспільної дезорієнтації – пробити дно українській державності. При цьому дискредитація політичних сил, влади, хоч і є важливим завданням, проте першочерговим виглядає «підмивання» довіри до правоохоронних органів, зменшення авторитету новоствореної поліції, збройних сил. Народ має отримати відчуття незахищеності, розповсюдженої анархії та вседозволеності (цьому сприяє доступність вогнепальної зброї) – це спровокує агресію та суспільні перетворення, над якими чаклує Кремль. Адже зовсім не обов’язково вести кровопролитну війну та проводити реальну військову інтервенцію в Україні, наражаючись на партизанську війну. Досить створити таку картину миру, аби українці самі зробили все можливе, щоб полегшити Росії завдання закріплення нашої держави в своїй сфері впливу. Й після цього використати Україну як плацдарм для просування ідеї російського панєвразійства далі на Захід.