Операція в Ідлібі: реквієм по турецькій претензії на одноосібну гегемонію в Сирії

Турецькі війська розпочали операцію в провінції Ідліб, яку контролюють антиурядові повстанці. Її мета —  виконання досягнутих в Астані домовленостей щодо формування зон деескалації. Відповідальність за них несуть Туреччина, Іран та Росія – потужні гравці, які останнім часом грають провідну роль в процесі врегулювання в Сирії.

Еволюція позиції Туреччини щодо Сирії

Громадянська війна в Сирії стала важливим викликом для Анкари. Турецька влада на початку ХХІ століття в рамках політики «нуль проблем з сусідами» нормалізувала відносини з режимом Б. Асада. Втім, після початку антиурядових заворушень, турки виступили на боці супротивників офіційного Дамаску. Виходячи з релігійної та етнічної солідарності, вони доклали значних зусиль для зміни влади в Сирії.

Їхня позиція з цієї проблеми викликала багато питань. Методи Туреччини були незрозумілими західним партнерам. Нерозбірливість в заходах та достатньо стримана критика релігійної радикалізації повстанського руху викликала звинувачення в підтримці ісламістів-джихадистів, які лунали в бік Анкари. Справа доходила до пошуку зв’язків між Туреччиною та ІДІЛ. Це стало ще одним ударом по репутації Турецької Республіки, яка й так страждала через посилення авторитарних тенденцій у внутрішній політиці.

Найгіршим стало те, що такі жертви не дали позитивного результату. Підтриманий Росією та Іраном Асад подолав кризу та посилив свої позиції. Російська авіація знищувала повстанців-туркоманів —  представників тюркської етнічної меншини. Туреччина, попри гучну критику таких дій, не змогла їм завадити.

Активізація сирійських курдів та тиск західних партнерів змусили Анкару вдатися до обмеженого втручання в конфлікт в рамках операції «Щит Євфрату». Офіційно вона була спрямована проти ІДІЛ. Втім, насамперед, вона мала на меті не допустити об’єднання курдських анклавів в Сирії. Наслідком того стала активізації терористичної діяльності в самій Туреччині з боку радикальних ісламістів та бойовиків Робітничої партії Курдистану.

Туреччина розглядала конфлікт в Сирії як можливість продемонструвати адекватність власних претензій на регіональне лідерство. Однак, зрештою їй довелося переглядати свою позицію. Залучення до переговорів в Астані продемонструвало готовність Анкари до компромісів та поступок у відносинах з опонентами по сирійській проблемі. Досягнуті домовленості з Росією та Іраном свідчать про визнання Туреччиною неможливості власноруч вирішити це питання.

Актуальні завдання Туреччини в Сирії в рамках багатосторонніх домовленостей

Створення зон деескалації демонструє розподіл Сирії на своєрідні зони впливу. На Туреччину в цьому контексті покладена цілком очікувана місія — контролювати припинення вогню на територіях, які стали осередками антиасадівського руху. Тобто — приструнити повстанців, які протягом останніх років багато в чому залежали від підтримки Анкари. Туреччина має роз’яснити їм ситуацію та  —  у випадку спротиву  —  позбавитися найрадикальніших елементів цього нестійкого союзу різних угруповань.

За таких умов основним джерелом проблем для турків стає «Хайят Тахрір аль-Шам». Цей потужний рух виник в результаті об’єднання кількох радикальних угруповань, в тому числі  —  сирійських відділень аль-Каїди. Він контролює значні території в утримуваних повстанцями регіонах. Також його боєздатність перевищує потенціал більшості поміркованих антиасадівських рухів, на які зараз робить ставку Туреччина.

Наразі ситуація перебуває в стадії розвитку. Турецькі війська концентрується біля кордону з Сирією. Частина підрозділів вже перебуває на території цієї держави, співпрацюючи зі своїми союзниками в рядах повстанців. Радикали отримали чіткий сигнал  —  підкоритися або готуватися до бою. Ісламісти натомість оприлюднили звинувачення в бік своїх поміркованих колег та заклик до продовження війни проти режиму Асада. Цікаво, що вони не вдалися до прямих звинувачень Анкари в зраді їхніх інтересів. Вони розуміють складність свого становища та загрозу повної ізоляції, яка виникне у разі розгортання конфлікту з Туреччиною.

Міжнародний вимір дій Туреччини в Ідлібі

Турецька операція в Ідлібі здійснюється при координації з Російською Федерацією. Майже два роки тому країни переживали загострення дипломатичного конфлікту. Зараз вони спільно вирішують долю Сирії. Туреччина змушена здійснювати умиротворення своїх протеже.  В той же час Росія не вимагає від Асада здати позиції. Це наочно демонструє, що саме Москва є переможцем багатостороннього сирійського протистояння.

Цікаво, що активізація подій в Сирії не змусила президента Туреччини Реджепа Ердогана відмовитися від його планів щодо представницької діяльності на міжнародній арені. Наразі він перебуває з візитом в Києві. З одного боку це свідчить про повну впевненість політика в успішності операції в Ідлібі, яка не вимагає його особистої присутності та контролю. З іншого, це підкреслює значення відносин з Україною для Анкари. Попри близькосхідні пріоритети, Турецька Республіка вважає нашу країну важливим партнером. Візит Ердогана в такий непростий час ще раз це доводить.