Україна і російський газ: падіння “енергетичної імперії”

До 2020 року Україна буде змушена напряму купляти у Російської Федерації мінімум 5 млрд. кубометрів газу в рік. Це наслідок рішення Стокгольмського арбітражу, прийнятого в грудні 2017 р

7 лютого 2018 г. «Нафтогаз» вже заявив, що імпорт відновиться в цьому місяці.

Однак повернення колишньої газової залежності України від РФ більш неможливе. За останні два з половиною роки Києву вдалося створити механізми купівлі російського газу у європейських постачальників на західному кордоні. А в перспективі, Україна може почати поставляти газ навіть з Норвегії.

28 лютого 2018 року також очікується рішення Стокгольмського арбітражу між НАК “Нафтогаз України” і ПАТ “Газпром” щодо умов транзитного контракту 2009 р. Від нього багато в чому буде залежати доля транзиту російського газу після 2019 р. У той час, як Україна зацікавлена ​​в збереженні існуючого маршруту через свою територію, Росія все ще сподівається перенаправити транзит на ще не побудовані потужності “Північного потоку-2” ( “Nord Stream 2”) і другої гілки “Турецького потоку” ( “TurkStream”).

Протягом багатьох років Росія використовувала поставки газу в Україну, як інструмент політичного шантажу. Методом батога і пряника Російська Федерація впливала на політичні еліти в Україні, купуючи і закріплюючи їх лояльність завдяки корупційним газовим схемам. Поставки газу були ключовим аргументом у всіх політичних суперечках, тієї дубиною якої Росія постійно загрожувала Україні та Європі.

Хоча Україна зараз повертається на російський ринок, вперше з листопада 2015 року, суперечка про газовий контракт дозволила країні краще інтегруватися в європейський ринок завдяки реверсним поставкам з газових хабів. В результаті, Москві буде складніше тиснути на Україну, так як Київ вже має відпрацьований механізм закупівлі газу у європейських клієнтів “Газпрому”.

Чи позбавлять “Північний потік-2” і “Турецький потік” Україну транзиту?

У даний час неясно, чи буде пролонговано транзитний договір, який завершується в кінці 2019 року. Раніше “Газпром” заявив, що припинить використання ГТС України як транзитного маршруту в Європу після припинення дії контракту на користь “Nord Stream 2” (для Центральної та Північної Європи) і “TurkStream” (для Південно-Східної Європи).

Перший проект став предметом серйозних протиріч в Брюсселі, в той час як останній не може бути використаний для поставок в такі країни, як Німеччина чи Австрія. В “Газпромі” вважають, що дешевше побудувати “Nord Stream 2”, який пропонує прямий маршрут між новими родовищами, такими як Ямал, в Північному Льодовитому океані і Північній Європі, ніж ремонтувати існуючу інфраструктуру радянської епохи в Україні.

Конфліктуючі з “Газпромом” Польща, Латвія, Литва, Естонія та Словаччина наполягають, що цей трубопровід може знизити енергетичну безпеку Європи, оскільки зміцнить залежність від російського природного газу.

Німеччина відкинула заклопотаність своїх східних сусідів, стверджуючи, що “Nord Stream 2” є суцільно комерційним проектом. Проте, Єврокомісія готує до березня 2018 р. директиву, яка поширить на газопровід Третій енергопакет ЄС. У ньому передбачається, що один і той же суб’єкт господарювання не може володіти як газопроводом, так і природним газом.

В кінцевому підсумку Брюссель і «Газпром» можуть прийняти рішення про спеціальний правовий режим для “Nord Stream 2”. Однак подібна угода, швидше за все, буде мати умовою збереження поставок газу через Україну.

Термінали СПГ в Балтійському морі і норвезький газ для України

Деякі східні члени Європейського Союзу використовують альтернативні заходи, щоб відмовитися від російського природнього газу. Литовський термінал СПГ в Клайпеді почав свою діяльність в 2014 році. Польща, раніше один з найбільших покупців російського газу, також відкрила свій імпортний термінал для зрідженого природного газу в Свіноуйсьце в 2015 році. Однак імпорт через Свіноуйсьце в минулому році зміг забезпечити лише 11 відсотків споживання природного газу в Польщі, на відміну від 63 відсотків наданих Росією.

Варшава сподівається припинити імпорт російського газу, після закінчення її власного контракту з Росією в 2022 році, за допомогою “Балтійського газопроводу” ( “Baltic Pipe”) вартістю $ 2 млрд. Цей проект передбачає будівництво морського трубопроводу між Польщею та Данією, який буде прив’язаний до існуючої трубопровідної інфраструктури Норвегії в Північному морі. Завдяки будівництву інтерконекторів між Україною і Польщею норвезький газ може почати надходити також і в нашу країну.

Величезні запаси природнього газу в Росії довгий час були найважливішим джерелом енергії для України та інших країн Європи, надаючи Москві важіль для економічного і політичного тиску. Однак сьогодні Україна відкрила для себе доступ до більш надійних постачальників природного газу завдяки газовим хабам в ЄС.

Диверсифікація газових поставок в Східну Європу з таких країн як Норвегія чи США, в майбутньому позбавлять Росію статусу найбільшого постачальника газу в цей регіон.

Втративши монополії на постачання газу, Росія втратить не тільки значні доходи, а й інструменти тиску на країни Східної Європи. І, в першу чергу, на Україну.