Сирія та Ірак – не єдині «гарячі точки» сучасного Близького Сходу. Конфлікт в Ємені менш відомий широкій громадськості – втім, не менш руйнівний.  З тимчасовими перервами він тягнеться вже багато років. Коріння нестабільності лежить в релігійних протиріччях між сунітами та шиїтами, які проживають на півдні та північному заході держави відповідно.

Ескалації конфлікту сприяє залучення до нього зовнішніх гравців. Після того, як  шиїтські повстанці-хусити на почату 2015 року здобули низку перемог над урядовими силами, на допомогу останнім прийшла Саудівська Аравія. Очолювана нею коаліція здійснила вторгнення в Ємен. З того часу війна продовжується з перемінним успіхом. З саудівського боку вона набула всіх ознак колоніального конфлікту минулих століть.

Втім, бойові дії проти повстанців не стали «легкою прогулянкою» для коаліційних сил. Сьогодні «неоколоніалісти» не мають такої переваги над ворогом, якою користувалися їхні попередники в ХІХ столітті. Наявність в хуситів сучасного озброєння дозволило їм завдати серію суттєвих ударів по саудівським силам.

Найрезонанснішим з них стала атака міжнародного аеропорту Ер-Ріяду, здійснена на початку листопада 2017 року за допомогою балістичної ракети. Саудівське командування повідомило, що силам ППО вдалося своєчасно виявити та знешкодити цю загрозу. Втім, сьогодні багато хто висловлює сумніви, що саудити дійсно своєчасно перехопили ракету, та що вона не завдала реальної шкоди. В будь-якому разі їхня відповідь була надзвичайно жорсткою. Саудівська Аравія встановила повну блокаду території Ємену, перетворюючи гуманітарну кризу в цій країні на справжню катастрофу.

Звичайно, балістичну ракету неможливо виробити самостійно в розірваній війною державі. Хусити отримали її від зовнішніх партнерів, які також залучилися до єменському конфлікту. Мова йде про Іран. Релігійна солідарність та прагнення ослабити позиції геополітичного конкурента – Саудівської Аравії – визначили зацікавленість Тегерану в допомозі повстанцям.

Іранська влада відкидає звинувачення в зв’язках з хуситами. Втім, її опоненти презентують відповідні докази. Так, 14 грудня постійний представник США при ООН Ніккі Гейлі напряму поклала відповідальність за ракетну атаку на Іран. Вона виступала на фоні уламків ракети, яка завдавала удару. Підсумовуючи результати їхнього огляду, дипломат підкреслила безсумнівність іранського походження зброї та закликала світову спільноту покласти край агресивним діям Тегерану.

Така риторика повністю співпадає з позицією адміністрації Д.Трампа. Він обрав Іран однією з цілей своєї жорсткої критики на міжнародній арені. Трамп звинувачує іранську владу в нехтуванні умовами ядерної угоди – однієї з важливих перемог свого попередника, яка поклала край ізоляції Ірану. Розслідування іранського втручання в єменські справи лише підливає масла у вогонь конфронтації між Вашингтоном та Тегераном.

Чи завершиться ця ескалація розгортанням повномасштабного конфлікту на Близькому Сході – поки що невідомо. Ясно лише одне – в будь якому разі в програші залишається населення Ємену. Війна в державі стала не лише ареною протистояння двох регіональних гегемонів – Саудівської Аравії та Ірану. Вона перетворюється на фронт американо-іранської конфронтації. В таких умовах прості люди стають жертвами геополітичних амбіцій політиків та посадовців.