Українсько-польські відносини: як віднайти довіру?

Через спекуляції на історичних питаннях Україна ризикує втратити вірного союзника, що є особливо суттєвим перед обличчям російського агресора.

Ось тільки польським посадовцям про це говорити не варто (як це робить голова МЗС Вітольд Ващиковський) – інакше як спекуляція та шантаж це в Києві не сприймається. Якщо дві держави насправді хочуть будувати не просто добросусідські відносини, а стратегічне військово-політичне партнерство в межах субрегіональних проектів (Міжмор’я або Балто-Чорноморський союз), про які час від часу говорить Варшава, треба якісно новий рівень довіри між сусідами. Жодні популізми, внутрішньополітичні чвари, електоральна гра не мають відгравати вирішального значення, коли мова йде про майбутнє двох суверенних держав та, ймовірно, всієї Європи. Російська гібридна війна проти західної цивілізації триває, розпалювання міжнаціональної ворожнечі – її важлива складова.

Як Україні та Польщі уникнути взаємних протиріч та побудувати прагматичний діалог, спрямований на практичне співробітництво? Зовсім уникнути історичної дискусії неможливо, проте існуюча ситуація, незважаючи на градус емоцій, зовсім не виглядає глухим кутом.

Визнання та покарання

Оскільки в Польщі питання історичної пам’яті є частиною внутрішньополітичного дискурсу, рівень свідомої політичної ангажованості населення з історико-релігійно-культурних питань є значним, тож перевести тему у формат «історія для істориків», чого дуже хочуть українські аналітики, не вбачається можливим. Для залагодження питання необхідне формальне визнання Україною злочинів УПА на Волині (принаймні не відкидання цих фактів) та засудження їх на етично-моральному рівні, що загалом є прийнятною опцією.

Жестом доброї волі стане звільнення з посади винуватців загострення двосторонніх відносин. З української сторони це директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятровіч. Незважаючи не той факт, що хтось може оцінити цей акт як прояв слабкості, втім подібна сакральна жертва є нормою для європейської практики. В свою чергу Польща також може звільнити з державних посад радикалів. Вітольд Ващиковський вже давно «сидить на дипломаті», хоча формальним приводом цьому є не українська тематика, а провалена реформа дипломатичної служби.

Культурний ренесанс

Після того, як клімат довіри буде відновлено, потрібні кроки на закріплення успіху. У культурній сфері це спільне святкування 100-річчя польської незалежності наступного року під гаслом «За нашу та вашу свободу», «Без вільної України немає вільної Польщі». Корисною буде підготовка до масштабних святкувань в 2020 р. 100-річчя «Чуда на Віслі», вшанування пам’яті українців, загиблих у протистоянні з Червоною армією. До цієї події доцільним є відкриття меморіалу в Варшаві, встановлення пам’ятнику Симону Петлюрі (хоча з приводу останнього буде протидія єврейської громади, адже цього історичного персонажа часто звинувачують в «єврейських погромах»). Україна також може запровадити в межах національної політики вшанування пам’яток, пов’язаних з польською історією. Від місця утримання польських полонених (наприклад, Старобільськ, Луганська область) до відновлення маєтків та палаців польської шляхти в Центральній та Західній Україні.

Фаховий діалог

Щодо міждержавної політики, доцільним є запровадження консультацій (регулярних?) на рівні профільних заступників міністрів закордонних справ, переведення дискусії в професійну площину, її деполітизація. Цьому сприятиме створення двосторонньої інтердисциплінарної групи, що складатиметься з істориків, спеціалістів з міжнародних відносин, конфліктологів, психологів, проведення регулярних зустрічей. В межах роботи цієї групи необхідно виконати дослідження непрямого впливу Російської Федерації на внутрішньополітичні процеси в Польщі в контексті виконання стратегії гібридної агресії в Європі. Іншим політичним жестом, спрямованим на взаєморозуміння, є створення українсько-польської «Несторіанської групи», що складатиметься з поважних представників культурної сфери, дипломатів, відставних політиків. Доцільним є проведення ради цієї групи не рідше 1 разу на рік з метою моніторингу стану стратегічного партнерства України та Польщі.

Загалом, чуттєві питання двостороннього діалогу можуть бути вирішені за рахунок залучення третього сектору – неурядових організацій. Адекватним кроком є заснування форуму або постійної комісії національних польських та українських «мозкових центрів» (think tanks). Регулярними мають стати зустрічі для вирішення складних питань поза компетенцією політиків (які є залежними від популізмів). Ця робота може бути зроблена як на загальнонаціональному, так й регіональному рівнях.

Регіональне співробітництво

Останній є особливо важливим. Треба налагодити транскордонне співробітництво між органами виконавчої влади на регіональному рівні. Складовою цього процесу є підтримка комунікації/координації між областями/районами – воєводствами/гмінами, обопільна підтримка регіональних ініціатив громадських організацій. Зокрема таких, що спрямовані на культурну дипломатію, політику примирення, протидію інцидентам/провокаціям на етнічному та релігійному ґрунті. Доцільним є проведення якісного (фокус-групового) дослідження на теренах Волині та Холмщини (в Україні та Польщі) для визначення рівня та градусу конфліктних протиріч, їх впливу на місцеву політику. Нарешті, необхідним є налагодження взаємодії польського Костелу та Української православної церкви Київського патріархату, Української греко-католицької церкви для спільної реалізації гуманітарних проектів, пропагування прощення.

Справжній союзник

Українсько-польський потенціал поліпшення відносин, наведення міжлюдських комунікацій для взаємного розуміння є істотним. Головною перепоною є гордовитість та низька толерантність населення як в Польщі, так й в Україні, покладена на емоційне тло та політичні спекуляції. Проте Україна має демонструвати більшу гнучкість, аніж Польща, де питання національної пам’яті мають більшу питому політичну вагу. Для Києва це другорядна тема після економіки, війни на Донбасі, подолання системних проблем (корупція) та реформ. Польща ледь не єдина країна, з якою Україна може не просто дружити проти (Росії), а будувати стратегічні відносини. Не варто цим нехтувати у історичних чварах. Ми знаємо свою історію – не варто повторювати її помилки.